Захоплення влади в Україні. Рекомендації з майбутнього

 
 
Головна > ТРЕТІЙ РІК. ПАРТІЯ РОСТЕ. > ПАРТІЙНА КАР'ЄРА: РІВНІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ВСІХ

 
 

Menu

 
 
 
 
 

ПАРТІЙНА КАР'ЄРА: РІВНІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ВСІХ

На другому році партбудівництва була остаточно відпрацьована система партійної кар'єри. У соціальній мережі в кожного члена партії був власний профайл-анкета. Від кожного партійця було потрібно ретельне й докладне її заповнення. Для кадрового відділу такий профайл заміняв партійний квиток, особисту картку й особисту справу. Звичайно, у реальності партійцям, які перейшли на третій щабель, видавався пластиковий партійний квиток і невеликий партійний значок - але це була тільки формальність, данина традиціям. Ведення ж власного профайла було обов'язковим.

Усередині кожного профайла крім особистих даних, фотографій, особистих повідомлень, списку партійних зв'язків, участі у форумах, партійних дискусіях і интеренет-курсах, був щоденник завдань партійця. Саме він був основним елементом партійного росту кожного члена БПУ. Щоденник завдань розділявся на обов'язкові й добровільні. Обов'язковими були: сплата членських внесків, участь у партійних заходах (зустрічах, дискусійних клубах), поширення й продаж партійною пропагандисткою літератури.

Обов'язкові завдання виконувалися всіма членами партії без винятку, від лідера й вищого керівництва до рядових членів у регіонах. Добровільні завдання пропонувалися на вибір. Основним добровільним завданням була агітація й залучення прихильників. І хоча пропагандистська кампанія для рядових членів уважалася добровільної, саме вона визначала просування по партійним кар'єрним сходам. Залучаючи прихильників, кожний член БПУ вів їхній облік, заносив їхнього прізвища, адреси й телефони у власну базу прихильників. Центральна рада партійного контролю перевіряв реальність кожного прихильника й збирав бази воєдино. Надалі кожний член партії, поставляючи своїм прихильникам партійну електронну газету, роздруковуючи її на принтері в необхідному для себе кількості, скачивал для своїх підопічні фільми, запрошував їх на партійні зустрічі й заходи.

Саме кількість реальних прихильників і визначало партійний рейтинг і «вага» кожного члена партії. Бали додавалися за виконання інших обов'язкових і добровільних партзаданий, але основним була кількість загітованих прихильників у кожного партійця. Прихильниками не вважалися члени партії, хоча за кожного нового притягнутого члена партії, партієць одержував додаткові бали.

У залежності про набраних балів і кількість притягнутих прихильників у партії було визначено п'ять рангів. Нульовий щабель, або початковий ранг - кандидат у члени партії. Три місяці участі в партійних заходах, виконання обов'язкових партійних завдань і виплати внесків - і кандидат ставав членом Братерства патріотів України першого рангу. Другий ранг вимагав мати в особистій базі прихильників 10 чоловік. Третій ранг - залучення 100 прихильників. Четвертий - 1000 прихильників. П'ятий ранг - 10 000 прихильників

Претендувати на обрання в сільські й селищні ради могли партійці, тільки починаючи із третього рангу. В обласні й міські ради - із четвертого. Входити у виборчий список партії у випадку виборів у Верховну Раду могли лише члени партії п'ятого рангу. Усе суперечки щодо місць у виборчому списку або висування кандидатур на пост глави міської ради або адміністрації від партії вирішувалися не за допомогою партійного керівництва або грошей, а через оцінку кількості прихильників в особистій базі кандидата. Усе вирішував особистий пропагандистський потенціал кожного партійця. Хоча в партії був і фінансовий механізм, що відбиває систему рангів усередині структури. Залежно від рангу кандидата, збільшувалися його партійні внески. Член партії першого рангу платив 10 гривень на місяць, другого рангу - 20 гривень, третього - 50, четвертого - 100, і п'ятого рангу - 200 гривень на місяць.

Важливою відмінністю Братерства від всіх партійних структур того часу було положення про партійний апарат. Його члени не були членами партії. Вони працювали в керуючій кампанії, що була створена спеціально для обслуговування партійної структури. Їхня робота оплачувалася, кожний фахівець одержував свою зарплату, але брати участь у політичній кар'єрі ніхто з них не мав права. А значить - ніхто не міг потрапити у владу в обхід партійних процедур, використовуючи свою близькість до партійної верхівки й власні адміністративні важелі.

Якщо ж працівник апарата бажав стати членом партії, його звільняли з апарата, і він проходив всі сходи партійної кар'єри, починаючи з найпершої. Чисельність цього апарата була невелика - біля двох сотень фахівців. Такий вона залишається й донині. Спеціальним уставним положенням цю чисельність не можна збільшувати. Тому в Братерстві не було й ні «кабінетних генералів», закулісних інтриг і апаратних змов, властивих традиційним українським партіям. Працівники партійного апарата БПУ - це просто наймані фахівці, праця яких оплачується залежно від їхньої кваліфікації.

 

 
 
© 2010 Захоплення влади в Україні. Рекомендації з майбутнього